Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Шукаємо у нас
Сайт "Чомучка"
 
Лічильник
Користувачі : 3626
Зміст : 259
Посилання : 78
Переглянути хіти змісту : 2180093
Реєстрація / Вхід
На даний момент 94 гостей на сайті
Головна

МАРІЙКА І ВЕДМІДЬ(лялькова вистава)


лялькова вистава
МАРІЙКА І ВЕДМІДЬ
(За мотивами народної казки)
ВЕДУЧИЙ: 
Марійка в лісі заблукала,
Кричить, гукає… та дарма,
Луна із яру відказала –
Нікого навкруги нема.
Куди не глянь – зелена хаща, вологий морок від землі,
Он там дупло як вовча паща,
А там страховисько в імлі.
Так страшно в лісі, така стомилась.
Вже вечір з неба сонце зняв…
Вона до дуба притулилась
І сон обійняв…
У лісовій старій хатині
Колись лісничий проживав,
Ведмідь в ній оселився нині
І сам собі хазяйнував.
В цей вечір йшов до свого дому,
Якихось ягідок шукав,
Відчув незвичне, незнайоме
І до дубка попрямував.
А там марійка спить маленька,
Білявий чуб на носа звис,
Він в лапи взяв її тихенько
І обережно в хату вніс…
Вже піднялося ясне сонце.
Пташки заспівують пісень,
Проміння лине у віконце,
Стає до діла світлий день.
Відкривши сину оченята,
Марійка хоче зрозуміть:
Куди прийшла? Яка це хата?
І що це за страшний ведмідь!
Заплакала так відчайдушно…
Ведмідь їй каже:
 
ВЕДМІДЬ:
Не тужи!
Я дуже добрий, знай дитино,
Ти  краще сльози бережи.
Тепер ти будеш в мене жити,
Бо піч топити я не зміг,
Прибрати треба і зварити, -
Адже це хатка, не барліг.
 
ВЕДУЧИЙ:
Дівча знов плаче:
 
МАРІЙКА:
Я не знаю!
Я так не хочу!
Я боюсь!
Там у селі мене чекають
Мої бабуся і дідусь!
 
ВЕДМІДЬ: 
 Нічого ми дамо їм звістку:
Що я знайшов тебе, зберіг,
Пиши на хусточці,
Я їм підкину на поріг.
 
ВЕДУЧИЙ:
Отак Марійка залишилась:
У хаті чисто, все блищить,
Топити  піч сама навчилась
І без роботи не сидить.
Ведмідь їй догоджа в усьому:
Дрівець наносить і води…
Просилася:
 
МАРІЙКА:
Мене додому, будь  ласка, прошу
Відведи!
 
ВЕДУЧИЙ: 
Не слухав зовсім, тільки бовкне:
«Іди ось трохи погуляй».
Вона засмутиться , замовне,
А він іде собі у гай.
Десь ходить… а вона, бувало,
Як тільки зрідка вийде в ліс, -
До неї віти прихилялись,
Ромашки лісові тяглись.
І на хвилиночку  здавалось,
І так їй весело було.
А ще збігались з верховіття
Веселі вивірки прудкі.
Її Оточували миттю
І грались з неба залюбки.
Одного разу рано встала,
Щоб пиріжечків напекти,
Ведмедя лагідно спитала:
МАРІЙКА:
В село їх зможеш віднести?
Бабусі й дідусю… благаю!
Ведмедику, не відмовляй!
Я все у кошик поскладаю,
Ти на світанку вирушай!
 
ВЕДМІДЬ:
Ну добре. Зараз ляжу спати,
А завтра вдосвіта піду!
Так гарно вмієш у мовляти –
Слів для відмови не знайду!
 
ВЕДУЧИЙ: 
Наївся пиріжків гарненько,
Заснув, схилилась голова,
Марійка робить все тихенько,
Щоб не прокинувся, бува.
У кошик листя настелила,
Залізна, думає: «Пора»,
Себе травичкою накрила,
А зверху пиріжків гора.
Прокинувся ведмідь раненько.
Світає. Вже живе ще спить.
Промовив:
 
ВЕДМІДЬ: 
Буду йти тихенько,
Марійку тільки б не збудить.
Вона стомилась коло печі,
Їй треба добре відпочить…
 
ВЕДУЧИЙ:
Підняв він кошик, взяв на плечі,
Не кваплячись, пішов ведмідь.
Іде , зігнувся, бо на спині
Гостинці він в село несе…
Сидить Марійка у корзині,
Крізь щілинки їй видно все.
Світанок тіні порозкидав,
Пташок в гніздечках побудив,
Ведмідь подумав: «Я ж не  снідав.
Пройшов багато. Зголоднів».
Промовив вголос:
 
ВЕДМІДЬ: 
Треба сісти, - неблизько ще оте село
І пиріжечки можна з’їсти,
Хто взнає, скільки їх було.
 
ВЕДМІДЬ: 
Марійка чує ті розмови,
І  думає: «Знайде мене,
Тоді у ліс  поверне знову,
До того ж кара не мине».
І промовляє:
 
МАРІЙКА:
 
Бачу, бачу,
Занадто ти вже став ледачий.
Не здумай сісти на пеньок,
Не здумай з’їсти пиріжок !
Я хоч далеко та все знаю
Все чую й добре помічаю.
 
ВЕДМІДЬ :
Невже все бачить? Ну й дівчисько!
Я встиг чимало вже пройти …
Виходить це ще досить близько.
Подалі треба відійти.
 
ВЕДУЧИЙ: 
Іде крізь хащі  й вітроломи,
Плечима  розсува гілля
І думає: «Марійка вдома,
Не може бачити, де я …»
Промовив:
 
ВЕДМІДЬ: 
Сяду на пеньок
Та  з’їм одненький пиріжок!
ВУДУЧИЙ:
Марійка знову промовляє:
МАРІЙКА:
Бачу, бачу,
Занадто ти вже став ледачий,
Не  здумай сісти на пеньок,
Не здумай з’їсти пиріжок!
Я хоч далеко, та все знаю,
Все бачу й добре помічаю.
ВЕДУЧИЙ:
Дивується ведмідь:
ВЕДМІДЬ:
Ну й очі…
Більш півдороги подолав,
Вона  все бачить і не хоче,
Щоб я у кошику щось взяв.
 
ВЕДУЧИЙ: 
Іде, хоч кроки невеличкі,
Та все ж ні разу не присів.
Подумав:
Край села криничка,
Ось там наїмся пиріжків.
Там до криниці він дістався…
Вже лапи грузнуть у пісок,
Як зупинитись зібрався,
Марійчин чує голосок:
МАРІЙКА:
Бачу, бачу ,
Занадто ти вже став ледачий,
Не  здумай сісти на пеньок,
Не здумай з’їсти пиріжок!
Я хоч далеко, та все знаю,
Все бачу й добре помічаю.
ВЕДУЧИЙ: 
Їй видно все: село і хату,
Знайоме плетиво доріг…
Залишилось так небагато –
Аби назад він не побіг…
Ведмідь постояв ще хвилинку,
Оглянувся туди й сюди,
Поставив у пісок корзинку,
Сказав: «Нап’юся хоч води».
Узяв цеберко край кринички
Залізним  ланцюгом гримів,
І поки набирав водички, -
Усіх собак в селі збудив.
ВЕДУЧИЙ:
Ті зразу почали брехати
І до криниці подались…
Не встиг ведмідь води набрати,
Побіг прожогом в темний ліс.
Забув про все. Біжить щосили.
Поміж дерев нелегка путь,
Жахається щоб не вкусили
За п’яти якщо доженуть.
Та в ліс собаки не побігли,
Край  лісу лемент ізняли…
Тут люди вже зібратись встигли,
До кошика  всі підійшли.
Бабуся з дідом здогадались, бо чули, що ведмідь побіг.
Надіялись і хвилювались…
І враз – Марійка на поріг!
Бабуся з дідусем радіють,
А з ними всі: старі й малі…
І досі про таку подію
Говорять люди в тім селі.
 
 
 Куфко Н. Б.,педагог СШ № 72 м. Києва

 

 

 

 

 
Дитяча бібліотека ХХІ ст. це...