Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Шукаємо у нас
Сайт "Чомучка"
 
Лічильник
Користувачі : 4084
Зміст : 259
Посилання : 78
Переглянути хіти змісту : 2259079
Реєстрація / Вхід
На даний момент 66 гостей на сайті
Головна МетодКЛАС Година пам'яті « Пам'ять людська. Рік 1933-й»

Година пам'яті « Пам'ять людська. Рік 1933-й»

Година памяті з викладкою літератури

« Пам'ять людська. Рік 1933-й»

Бібліотекар.

Вступне слово. 1932 – й. 1933 –й. Голод. Жах. Дике безправ'я. Найродючіша у світі земля густо вкрита мерцями. По зчорнілих від мук селах шастають з наганами агенти політуправління. Вони ж інструктори, розпорядники,судді, вбивці...Трагедія 1932 – 1933 років – злочин влади проти власного народу. За механізмом творення і страхітливими наслідками його слід занести до книги трагічних дат в історії людства. В Україні штучний голод виморив від 8 до 11 мільйонів людей – точної кількості не визначено і сьогодні. Моторошний парадокс: вмирали на родючих чорноземах, на безмежних ланах і полях, всіяних житом і пшеницею, на дбайливо доглянутих городах з рясним врожаєм. Чому вмирали? Бо в людей забрали все. Все до останнього колоска, до останньої зернини. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932 – 1933 років.

Сталін, говорячи про підсумки I п'ятирічки, заявив : «Ми, безперечно досягли того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується з року в рік. У цьому можуть сумніватися хіба що тільки запеклі вороги радянської влади». А після такої заяви ніхто не міг висловлювати іншу точку зору. «Немає страшнішої смерті, ніж повільна смерть від голоду».

А так вмирала майже вся Україна.

Читець. Не нагодує Мати – Україна,

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Читець. Чи той, що в нас поруйнували храми? –

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

Ведуча. Багатовікова історія українського народу – це, насамперед, літопис життя і смерті народу – великомученика, на долю якого випало досить лиха. Майже кожне століття, як свідчать давні джерела, позначене голодними роками, наслідками епідемій, спустошливими війнами, чужоземними навалами.

Ведуча. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив – отже, ніхто на реабілітує. Ніхто, крім нас із вами, їхніх співвітчизників, нащадків і довічних боржників.

Ведуча. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької смерті колективізації й голоду, розкріпачити волю людей. Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши заново хресну путь своєї далекої і в той же час близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної долі.

Читець. «Чума»

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть...

Сумують комини без диму.

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають.

Минають місяці.

Село навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло. (Т.Шевченко)

Ведуча. Так писав Т. Шевченко про тяжкі роки страшної епідемії – чуми, яка забирала людські життя. А чума в 1933році забрала мільйони людських життів:старих і малих, в розквіті літ, надій і сподівань...

Ведуча. Вони несли в могилу найкоштовніше, що є в нації, - гени розуму, здоров'я, досконалості фізичної і розумової, гени милосердя й справедливості, людяності і відваги. Помянімо і знайдімо в собі силу й відвагу пройти за ними їхньою хресною дорогою. Не їм це потрібно , а нам. Усе, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Читець. Не звільниться пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну...Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки-твердині, не храми -

Скам'янілий чорнозем – потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори надійшли.

Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття».

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Ведуча. До теми голодомору зверталися письменники української діаспори у своїх творах. Згадаймо»Жовтий князь» барки, оповіді Чапленка, «Марію» Самчука з присвятою «Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932 – 33».

Звучить «Реквієм» В.-А. Моцарта.

Ведуча. Голодне лихоліття, яке випало на долю українського народу,найболючіше вдарило дітей. Вони виявилися найменш захищеними, не брали участі в колгоспному виробництві, а відтак не одержували рятівних 100 грамів хліба на працюючого.

За переписом1926 року діти віком до 14 років становили 38 % сільського населення. Дітей віком до 4 років – 16 %, тобто у голодний рік їм виповнилося б 10 років. Та більшості не судилося.

Читець. Боже!

Що там у тебе в руці?!

Дай мені, Боже, хоч соломинку...

Щоб не втонути в Голодній Ріці.

Бачиш, мій Боже,я – ще дитина,

Тож підрости хоч би трохи.

Світу не бачив ще білого, Боже,

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір'їночку дай.

Тато і мама – голодні мерці.

Боже, зроби,щоб їсти не хтілось!

Холодно, Боже.

Сніг дуже білий.

Боже, що там у тебе в руці?..

Ведуча. Жахливі картини голодомору зберегли архіви і спогади очевидців. Невимовним болем сповнені слова селянки Христі, яка збожеволіла від факту людоїдства. Страхітливі картини голодомору постають у поемі Миколи Руденка «Хрест». У голодному мареві, крізь сльози і жах, божевільна Христя промовляє:

А я діточок побила,

До схід сонця поварила,

Трактористу – молодцю

Наварила холодцю.

«Їж, коханий, не барися,

Виплюнь пальчики Орисі».

Від синів та від дочок

Тільки жменька кісточок.

Душі їх пішли до раю.

Я ж останки позбираю

Та й землиці їх віддам –

Всі ми будемо отам.

Читець. Спіте, діти, спіте, любі.

І не просинайтеся!

Вже не буде мучить згуба,

Забере вас пташка райська.

Спіте міцно, спіте, діти.

Янгол Божий на порозі.

Вже не буде їсти хтітись.

І не будуть пухнуть нозі.

Натопила маковинням.

Затулила рядном комин

І в тумані темно – синім

Заспівала колискову.

Спи, синочку, горе –паску,

Засинай... навіки, доню.

То моя остання ласка

З материнської долоні.

Ще пограймося навперейми

В піжмурки з бідою.

Лельки!

Заховаємось од неї

У сиру земельку...(О.Крикун.)

Ведуча. Нині наші сучасники часто відгороджуються від страшної сторінки історії скептичним «Невже таке могло бути?» або примирливо – відстороненим «Краще не згадувати». Мені ж при цьому згадуються рядки вірша Дмитра Білоуса «Ти кажеш не було голодомору?».

Читець. Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть вариво виймали з печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі

І з торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чому ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору,-

Греби, нічого людям не лишай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв?

Хто? На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну нору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш – не було голодомору!

Ведуча. Смерть від голоду – найстрашніша.

Не дай Бог навіть ворогові вмирати такою смертю. Помянімо невинно убієнних, вшануймо хвилинною мовчання жертви сталінського злочинного голодомору.

Усі встають.

Ведуча. Дай, Боже, щоб пам'ять про голод залишалася тільки пам'яттю, застерігаючи нас від помилок, за які розплачується народ.

 
Дитяча бібліотека ХХІ ст. це...