Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Шукаємо у нас
Сайт "Чомучка"
 
Лічильник
Користувачі : 4062
Зміст : 259
Посилання : 78
Переглянути хіти змісту : 2253977
Реєстрація / Вхід
На даний момент 79 гостей на сайті
Головна Віртуальна школа Легенди та перекази про диких птахів

Легенди та перекази про диких птахів

Легенди та перекази про диких птахів


Одним з найшановніших, так би мовити, в Україні птахів є ластівка. Це — Божа пташка (Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушицький та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в'є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка — гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі — молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомос-ковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб'є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів'яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим рушником, в якому носили святити паску, — не тільки зійде ластів'яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт). Або коли уперше побачиш навесні ластівку, треба тричі сказати: «Ластівко! Ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!» (Подільська губернія). Декотрі, побачивши вперше навесні ластівку, беруть з-під правої ноги землі й помічають, якого кольору трапиться в ній вовна: такої масті й скотину треба тримати (Старобільський повіт). Якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати мору на людей (Літинський повіт).

Якщо ластівка «напаскудить» комусь на голову, то голова в такого чоловіка вкриється шолудями (Літинський і Канівський повіти).

Восени (в Латинському повіті 26 вересня за старим стилем) ластівки не відлітають на теплі води, у вирій, а зчеп-люються лапками одна за одну, утворюючи довгу вервечку, і, за якусь провину, замерзають на цілу зиму у воді. А напровесні, коли скресне крига і зігріється вода, вони оживають і літають потім аж до Здвиження. Не раз, буцімто, витягували взимку неводами цілі в'язки зчеплених одна з одною мерзлих ластівок (Київський, Таращанський та деякі інші повіти).

Природне бажання пояснити деякі особливості зовнішнього вигляду ластівки та її суто ідеальну сімейність породило особливу досить зворушливу легенду про походження ластівок з палко закоханих одне в одного чоловіка й жінки (Олександрівський повіт). Жили собі, кажуть, чоловік і жінка. Чоловік одного разу щось різав і забруднив руки кров'ю, а жінка в цей час підійшла й так в'ється круг нього. Чоловік узяв її за підборіддя й лагідно промовив: «Ластівко ти моя!»— і при цьому поцілував. Тієї ж миті вони спурхнули й полетіли ластівками. Оце через те в ластівки й видно під горличком червоненьку плямочку.

Не меншою повагою і любов'ю користується ластівка і в інших народів. У Чехії та Німеччині вона зветься «пташкою Божої матері»: вважають доброю ознакою, якщо ластівка влетить у вікно. Розорити гніздо ластівки чи вбити її — тяжкий гріх (Німеччина та Італія). І як кара за це, в корів тієї людини, що розорил

Легенди та перекази про диких птахів

 

Одним з найшановніших, так би мовити, в Україні птахів є ластівка. Це — Божа пташка (Київський повіт), створена вона Богом із землі (Ушицький та Латинський повіти). Благословив її Господь за те, що, коли розпинали Христа, ластівки крали цвяшки (Проскурівський повіт). Якщо ластівка в'є під чиєюсь стріхою гніздо, то це передвіщає щастя тій родині (Старобільський та Літинський повіти). Розоряти гніздо ластівки або драть їхні яєчка — гріх: все обличчя у винних всіється веснянками, подібно до цяток на ластів'ячих яєчках (Літинський, Київський та Старобільський повіти). Більше того, ластівка, щоб відомстити, попсує корову, для чого пролетить під коровою тричі — молоко почервоніє і його стане так мало, що навіть теля пропаде з голоду (Старобільський та Новомос-ковський повіти). Хто розорить гніздо ластівки і вб'є її пташенят, у того вона спалить хату, принісши з поля вогню (Харківський і Старобільський повіти). Щоб вивести з обличчя ластів'яче ряботиння (веснянки), потрібно, як уперше на весні побачиш ластівку, вмитися молоком і втертися тим рушником, в якому носили святити паску, — не тільки зійде ластів'яче ряботиння, а й станеш білолицим (Старобільський повіт). Або коли уперше побачиш навесні ластівку, треба тричі сказати: «Ластівко! Ластівко! На тобі веснянки, дай мені білянки!» (Подільська губернія). Декотрі, побачивши вперше навесні ластівку, беруть з-під правої ноги землі й помічають, якого кольору трапиться в ній вовна: такої масті й скотину треба тримати (Старобільський повіт). Якщо ластівки раптово відлітають з якої-небудь місцевості, то там слід неодмінно чекати мору на людей (Літинський повіт).

Якщо ластівка «напаскудить» комусь на голову, то голова в такого чоловіка вкриється шолудями (Літинський і Канівський повіти).

Восени (в Латинському повіті 26 вересня за старим стилем) ластівки не відлітають на теплі води, у вирій, а зчеп-люються лапками одна за одну, утворюючи довгу вервечку, і, за якусь провину, замерзають на цілу зиму у воді. А напровесні, коли скресне крига і зігріється вода, вони оживають і літають потім аж до Здвиження. Не раз, буцімто, витягували взимку неводами цілі в'язки зчеплених одна з одною мерзлих ластівок (Київський, Таращанський та деякі інші повіти).

Природне бажання пояснити деякі особливості зовнішнього вигляду ластівки та її суто ідеальну сімейність породило особливу досить зворушливу легенду про походження ластівок з палко закоханих одне в одного чоловіка й жінки (Олександрівський повіт). Жили собі, кажуть, чоловік і жінка. Чоловік одного разу щось різав і забруднив руки кров'ю, а жінка в цей час підійшла й так в'ється круг нього. Чоловік узяв її за підборіддя й лагідно промовив: «Ластівко ти моя!»— і при цьому поцілував. Тієї ж миті вони спурхнули й полетіли ластівками. Оце через те в ластівки й видно під горличком червоненьку плямочку.

Не меншою повагою і любов'ю користується ластівка і в інших народів. У Чехії та Німеччині вона зветься «пташкою Божої матері»: вважають доброю ознакою, якщо ластівка влетить у вікно. Розорити гніздо ластівки чи вбити її — тяжкий гріх (Німеччина та Італія). І як кара за це, в корів тієї людини, що розорила гніздо, молоко обертається на кров або ж зовсім пропадає (Угорщина і Німеччина). Давні письменники свідчать, що навіть хижі птахи вважають ластівку священною. В Арріана ластівка попереджає Олександра Македонського про небезпеку.

У Дагестані розповідають, що богатирі заснували аул Цудаха з такого приводу. Зупинились вони одного разу на тому місці на ночівлю і ввіткнули прапор у землю біля свого вогнища. Прокинувшись уранці, богатирі побачили, що ластівки носять землю на кінець списа, до якого прикріплено було прапор, лагодять на ньому своє гніздо. Вчені пояснили це як добре знамення, і богатирі вирішили оселитися тут.

Ще одна легенда. Колись на землі жив страшний змій, який живився кров'ю тварин. Змій послав комара куштувати у тварин кров: язик у комара на той час був довшим, аніж тепер. Комар, помандрувавши по світу, повідомив змія, що найсолодша кров у коня. Змій посилає його на пошуки вдруге. Через якийсь час комар прилітає й каже, що людська кров солодша за кров усіх тварин на світі. Не встиг комар скінчити мови, як до нього підлетіла ластівка й відірвала в нього язика, щоб він не говорив на людину. Комар злетів і запищав. Змій розгнівався на ластівку і схопив її за хвіст. Ластівка вирвалась із рук змія, лишивши в них середину хвоста, і залишився в ластівки хвіст назавжди в такому вигляді, в якому він є нині

Згідно з народними уявленнями, голуб — пташка чиста, свята, божа. За християнською традицією, голубом Дух Святий зійшов із неба під час хрещення Ісуса Христа. Тому в народі вірять, що голуб — улюблена пташка Господа і що він освячує воду, готуючи цим хрещення. Голуб — птах миру й любові, пара голубів символізує кохання та вірність у шлюбі.


У міфах різних народів голуби прислуговують богам. Іноді сам бог набуває голубиної подоби. Так, індійський Агні прилітав до царя Узінарі голубкою, Зевсу голуби приносили амброзію — їжу богів. У біблійному сюжеті голубка сповіщає Ноя про кінець потопу. Цей сюжет набув своєрідного трактування в південнослов'янській народній традиції: лапки в голуба нібито почервоніли після того, як на землі він ступив у кров. Македонські легенди пов'язують горлицю із сестрою, яка оплакувала брата, полоненого турками. За це вороги повісили дівчину. Смуга на шиї горлиці — слід від мотузки. У хорватських легендах ворог дикого голуба — коза. Вона зруйнувала його гніздо, тому тепер голуб проклинає рогату, а своє помешкання мостить на високому букові. Мусульмани Боснії і Герцеговини розповідають, що голуб дістав від Аллаха дар мови. Дізнавшись про голод, яким буде покарано людей, він полетів попередити їх про це, закликаючи купувати хліб. Аллах розсердився на голуба й відібрав у нього мову. У білоруській колядці два голуби несуть по жолудю, з тих жолудів виростає дуб, а заодно сходить зоря із зіроньками, котрі уособлюють ідеальну родину.На Волині існує уявлення, щодо відділення води від землі "Бог був голубом". В українському фольклорі голуб, насамперед, має міфологічне значення учасника творення світу. Відгомоном цього міфу є давня світотворча колядка. У ній розповідається про те, як голуби, які сидять на вершечку явора (світове древо), пірнають у синєє море й дістають звідти піску. А з нього вже постає земля та все суще на ній. Іноді голубів троє (три — число досконалості, довершеності), вони створюють світ — землю й небесні світила ").

У давнину голубів забороняли вживати в їжу. Вважали: хто вб'є цю птицю, в того помиратимуть діти, не вестиметься худоба.Приказка із цілком українським "раціоналізмом" і любов'ю до всього живого твердить: "Печені голуби не летять до губи" (ліпше, коли вони живі). Котрий хазяїн триматиме голубів, у того в домі пануватиме щастя й лад, оселю його ніколи не спіткає лихо й не буде пожежі. Росіяни, щоб погасити пожежу, кидали у вогонь білого голуба. Коли ж голуб несподівано залетить у вікно — чекай, що дім займеться полум'ям чи хтось у родині помре.В історії Київської Русі існував жорстокий оповитий легендами епізод, до якого причетні голуби. Княгиня Ольга, щоб помститися древлянам за смерть свого чоловіка Ігоря, обложила місто Іскоростень. Довго протримавши його в облозі й не здобувши, взяла данину — "по троє голубів і по троє горобців... од кожного двору". Древляни радо погодились. Те, що княгиня попросила такої необтяжливої данини, не викликало в них підозри, адже у східних слов'ян здавна на жертву богам віддавали саме птахів. Княгиня ж, пороздававши своїм воям голубів та горобців, наказала прив'язати до лапки кожного трут, а коли смеркне — підпалити його й пустити птахів на волю. Голуби полетіли до своїх голубників, горобці — під стріхи. Від вогню зайнялися кліті й одрини — й не було двору, де не горіло б. Люди почали тікати з міста, княгиня наказала хапати всіх. Взявши ж Іскоростень, спалила його дощенту.Казки часто оповідають про голубині сорочки або ж крильця. Одягаючи їх, героїня стає голубкою. В одній із таких закарпатських казок — "Про Сейпентел Ілонку" — головний герой із нареченою, тікаючи від переслідувачки — господині лісових хащ, — спочатку перекидаються рибами. Та хлопець через свою необачність утрачає очі. Ілонка повертає їх: "І полетіла голубом. Вдома напустила на матір і на сестри міцний сон. Тоді сягнула матері у пазуху, взяла очі, а замість них поклала голуб'ячі яйця, аби баба Думала, як пробудиться, що очі там, у пазусі.Хлопець чекав на березі річки. Раз лиш прилетіла голубка, сталася дівчиною й поставила очі хлопцеві на місце".На Волинському Поліссі час, коли прилітає голуб, означено восьмим тижнем після Різдва. У день Сорока мучеників (9/22 березня) пекли "пташечок" із тіста, яких подекуди називали "голубцями". З ними діти закликали весну. Крик дикого голуба пов'язували з початком посіву. У славонців голуб так і кричав: "Sij luk! Sij luk!", наче закликаючи сіяти цибулю, у поляків — просив насіяти гороху, в Моравії — бобів. Українці Поділля твердили, що голуб просить: "Побудьте!" — всіх, хто зупинявся його послухати.

Володимирецька  ЗОШ  І - ІІІ  ступенів  №1

Підготувала:

Учениця  4 - Б  класу

Мураинець  Тетяна

Перевірив:

Вчитель

Друзь  Л. 

 
Дитяча бібліотека ХХІ ст. це...