Рафалівські базальти

 

 

Базальтові стовпи утворилися завдяки дії вулканічних сил в далекому минулому землі. Рафалівське родовище базальтів зна­ходиться поблизу сіл Полиці та Іванчі. Базальт — виливна маг­матична гірська порода чорного або темно-сірого кольору. Вони тягнуться на Рівненщині від Кузнецовська до Славути шири­ною 10-15 км, де створено кілька родовищ. Використовуються як будівельний камінь, є високоякісною сировиною для кам'я­ного литва, художнього ливарства. З базальтових волокон виго­товляють міцні теплоізоляційні матеріали, які стійкі до високих температур, кислот, вібрацій. Крім базальтів, тут видобувають цеолітові туфи, знайдено мідні руди, вкраплення кварцу, аме­тисту та інші мінерали.

Льодовикове моренне пасмо

(Кузнецовськ — Рафалівка — Володимирець — Бережниця)

Льодовиковий рельєф сформувався при участі «язика» Дніпровського льодовика та талих льодовикових вод. Це части­на, залишки Волинської моренної гряди (горби, пасма, вали). Фундаментом є відклади крейди, які зумовлюють прояви кар­сту. На моренному пасмі серед пісків, суглинків, супісків бага­то кременю, зустрічаються валуни. Поблизу м. Кузнецовська морена (перенесені і відкладені льодовиком скупчення уламків гірських порід) належить до крайових (Хомецька гора). Ця геолого-геоморфологічна пам'ятка природи потребує збереження.

Артезіанські міжпластові води, які тут знаходяться, заляга­ють у верхньокрейдовому та більш глибшому палеозойському ярусах.

 

Озеро Воронки – одне з найчистіших озер Полісся, на його берегах росте ряд рідкісних рослин, що занесені в Червону книгу України. З усіх лісових озер області щодо рослинності чи не найзагадковішим є Воронки у Володимирецькому районі. Довжина його сягає 600 метрів, а площа 21 гектар.Тут знайшла собі прихисток така рідкісна рослина як молодильник озерний, яка швидко зникає у зв'язку з промисловим або побутовим забрудненням водойм. Багато є на Рівненщині озер - великих і малих, а молодильник селиться лише на одному, Воронківському. На земній кулі описано близько 70 видів молодильників, з них лише 4 на території країн бувшого Радянського Союзу, в тому числі й в Україні на Рівненщині. Саме тут знаходить потрібні для свого життя умови: чисту, мало мінералізовану воду, що має слабокислу реакцію.

 

 

Та й берег цього озера незвичайний: лише в одному місці є невелика смуга пісчаного пляжу, більша ж його частина оточена хитким плавом різної ширини. Навколо озера - смуга осоково-сфагнового болота. Тут можна зустріти такі рослини, як осока-кругляк, осока здута, образки болотні, осока багнова, росичка середня, шейхцерія болотна. Трапилася тут і дуже цікава знахідка: у прибережній смузі виявлено непоказну на вигляд рослину - ситник бульбастий. Це нове для України місцезнаходження рідкісного західноєвропейського виду.

За плавом - старий сосновий бір, типовий для північної частини області, вище - зеленомоховий, нижче - заболочений. Ростуть тут два види чагарникових верб: розмаринолиста, тендітна, з вузенькими листочками, та чорніюча,більш рідкісна.

Рівненська АЕС (РАЕС) — перша в Україні атомна електростанція з енергетичним водо-водяним реактором типу ВВЕР-440 (В-213), розташована біля міста Кузнецовськ, Володимирецького району, є відокремлений підрозділ НАЕК «Енергоатом».

Рівненська АЕС розташована на західному Поліссі, біля річки Стир.

Відлік своєї історії станція веде з 1971 року, коли почалося проектування Західно-Української АЕС, яку пізніше перейменували в Рівненську АЕС.

Будівництво станції почалося в 1973 році. Два перших енергоблоки з реакторами ВВЕР-440 уведені в експлуатацію в 1980—1981 роках, а 3-й енергоблок — мільйонник — в 1986 році.

На початку 1989 року на Рівненській АЕС працювала комісія МАГАТЕ. У її склад входили провідні спеціалісти Японії, США, Канади, Франції, Німеччини, Фінляндії й інших країн світу. Закордонні експерти й спостерігачі високо оцінили рівень безпеки станції. Європейський Союз обрав Рівненську станцію базовою для виконання ряду міжнародних проектів.

Будівництво 4-го енергоблоку РАЕС розпочалося в 1984 році, а в 1991 році передбачалося введення його в експлуатацію. Однак саме тоді роботи призупинили внаслідок введення мораторію Верховної Ради на спорудження ядерних об'єктів на території України.

Будівництво відновилося в 1993 році після скасування мораторію. Було проведене обстеження 4-го енергоблоку, підготовлена програма його модернізації й досьє проекту завершення будівництва. Проведені також суспільні слухання з цього питання. 10 жовтня 2004 року 4-й енергоблок Рівненської АЕС був уведений в експлуатацію. Реакторна установка нового блоку Рівненської АЕС належить до сучасної серії (ВВЕР-1000).

Протягом останніх років РАЕС виробляє близько 11-12 млрд кВт•год електроенергії, яка складає 16 % виробництва на атомних електростанціях.

Наразі на Рівненській АЕС ведеться робота по продовженню ресурсу перших блоків. Виконується програма модернізації, реконструкції та розвитку.

 

 

 

 

 

 

 

Вузькоколійна залізниця «Антонівка-Зарічне» («Поліський трамвай»)

Вузькоколійна залізниця Антонівка – Зарічне – найдовша діюча вузькоколійна залізниця в Європі (1895 р.), в обслуговуванні якої досі використовується чимала кількість рідкісної техніки.

Потяг, що складається з тепловоза та чотирьох вагончиків, перетинає унікальний залізно-дорожний дерев’яний міст через річку Стир, поблизу с. Млинок Зарічненського району - єдиний великий дерев'яний залізничний міст в Україні.. А сполучає він два райони — Володимирецький і Зарічненський. Тут же є ще одна унікальна споруда — єдина на Рівненщині річкова переправа - пором через річку Стир.

Впродовж усієї подорожі вузькоколійкою можна спостерігати ідилічний пейзаж, незіпсований цивілізацією: пісок, сосни, мішаний ліс, заболочені луки. Неподалік звідси розташовані славнозвісні озера Українського Полісся: озеро Біле, озеро Нобель, озеро Воронківське та Острівські озера.

 

 

 

Палац Красицького

В тихому мальовничому куточку старого парку, серед столітніх дубів і високих акацій стоїть багатовічний панський маєток, зведений у XIX – колишня літня резиденція пана Фердінанда Красицького. Панський палац є найстарішою будівлею (з існуючих сьогодні) у Володимирці і побудований у стилі ампір. За часів Російської імперії у палаці жили Красицькі. А в період довоєнної Польщі тут розташовувалась резиденція управляючого справами Володимирецького та Городецького спиртзаводів ті сільськогосподарського виробництва. Після Другої світової війни в палаці розмістився дитячий будинок, а потім контора та склад колективного господарства імені Леніна, що завдало будівлі негативних наслідків.

 

 

 

 

Озеро Біле

Біле озеро по праву називають перлиною Українського Полісся. Розташоване серед боліт на захід від села Рудка Володимирецького району. Друге за площею (4,5 кв.м) в Рівненській області.

Велике, красиве Біле озеро займає глибоку карстову западину із своєрідною будовою дна, що складається з двох конусоподібних заглиблень.

Найбільша глибина - 26 метрів - досить значна для рівнинних водойм. Лежить озеро серед болотних і місцевих масивів. З трьох боків до озера підходить велике болото, яке лежить на вододілі двох річок - Стиру та Веселухи.

Болото займає прадолину реліктової річки Березини, що протікала тут у далекий льодовитий період. Древня ріка виробила долину, а та поступово перетворилася в болото. По формі долина і болото витягнуте: 17 км довжини при ширині не більше 3 км .

Саме тут, 1980 році вперше на Поліссі київський ботанік Я.П. Дідух, знайшов рідкісний у нашій флорі центральноєвропейський вид - звіробій сланкий.

Біле озеро живиться підземними джерелами, єдине в Україні з підвищеним вмістом гліцерину у воді, через що вона має надзвичайні цілющі властивості.

 

 

 

 

Свято – Миколаївська церква

( с. Стара Рафалівка)

 

Поміж вікових лісів та безмежних лугів, на високому березі річки Стир, возвеличується духовна прикраса Полісся – Миколаївська церква. Цей храм вабить красою, дивує величністю, зацікавлює оригінальністю. Дивовижна за розмірами духовна святиня своєю архітектурою мало схожа на традиційні храми Полісся. Уважний погляд знавця особливостей православного храмобудівництва зразу помітить повернення вівтарної частини храму на захід – характерна ознака римо-католицького костьолу, котрим він і був на початку свого існування.

Понад двісті років головною прикрасою, гордістю Старої Рафалівки та краю  є Свято-Миколаївська церква. Храм  був побудований паном Рафаїлом Романовским у 1783р. як  католицький костьол.

 

 

 

 

 

 

 

Свято-Успенська церква

(смт. Володимирець)

У 1894 році розпочато будівництво церкви, яка збереглася до наших днів. Свято-Успенська церква з дерева на кам’яному фундаменті збудована на кошти парафіян. 29 вересня 1897 року церкву освячено. Головний престол її освячений в честь Успіня Божої Матері, другий, в північному крилі – в пам'ять Покрови Пресвятої Богородиці. На початку ХХ ст. до неї було приписано 410 дворів та 3154 парафіян з містечка та сіл Каноничі, Дубівка, Липне, Майдан, Слобода. Внутрішній розпис вперше зроблено в 1978 році. Храм дерев’яний, однокупольний, з п’ятьма главами. Дзвіниця має сім дзвонів.

 

 

 

 

 

 

ХРЕСТИ

Село Луко. Ліс.

Тут, на північній стороні села, де розбігаються на всі сторони світу довгі змії ґрунтових доріг, стоять хрести. Великі й маленькі. Пригірок біля них обгороджений жердинами. Дика груша та стара сосна із молодим паросляком обступили їх неначе почесна варта. Під хрестами на землі – жовті бідончики, миски, хороший скляний посуд. А ці символи терпеливого страдництва геть обвішані вишитими і купленими в магазині рушниками, стрічками різних кольорів, вишитими фартухами. Є тут чиясь спідниця і безрукавка (а, може, то колись була фуфайка…).

Їдуть сюди люди. З Білорусії і з дальніх українських міст. Передають через знайомих стрічки, рушники, їжу. І все заради одного -- щоб зцілитися, щоб задумане збулося, щоб мати дітей, щоб чоловік не пив, щоб жінка не гуляла, щоб господарство велося. Можна в це вірити, можна й не

То що ж то за Хрести? В Луко та сусідніх селах розповідають багато легенд про це урочище «Старці» і ті Хрести. Але всі сходяться в одному.

…Було це після 1861 року, коли воля прийшла і землю почали бідним давати. Тоді сім’ями люди кинулися нового місця шукати. Переказують, що в той рік страшна зима була, мор на людей і худобу ходив. А заметілі були такі, що хати й хліви позамітало, люди копали нори в снігу. Дуже тяжка була зима, сніг доводилося на воду топити.

Вже як пішла відлига, поїхали хуторяни в ліс й натрапили там на мертвих людей. Вони сиділи, притулившись одне до одного: дід, жінка, діти. Бідно вдягнені, як старці. Чи з голоду, чи з холоду не дійшли до перших хат всього 5 кілометрів. Пройшла така сувора зима, але їх не зачепили вовки, не рознесли дикі звірі. І коли зібралися люди їх хоронити, в діда раптом випала незвичайна іконка (її потім прибили на найвищому хресті). Згодом приїхав православний священик і сказав, що то була сім’я руських старообрядців. Куди вони йшли, куди добиралися -- таємниця, яку забрали з собою в могилу.

Та пам’ять про Хрести живе. Кожне покоління луківчан і жителів сусідніх сіл поновлюють ці хрести, доглядають, носять їжу. І просять Бога, щоб ніколи й нікому з їхнього роду не довелося помирати голодною і холодною смертю.

Записала Галина   Тєтєнєва