«…Вам любов’ю виплету колиску і піснями вистелю постіль»
… любов є джерелом усього
прекрасного на землі. В любові
люди стають Богами, а боги
стають Людьми. як не може
бути матері без немовляти,
а квітки без сонця, так не може
бути поета без кохання…
Лариса Сай (з передмови до збірки "Устами марила любов")
Літературно – мистецька вітальня районної бібліотеки для дітей радо відкрила двері Тижню дитячого читання 28 березня, а разом з тим запросила у гості відому в нашому районі поетесу Ларису Сай та юних поціновувачів її творчості –читачів нашого закладу та колег-бібліотекарів.
Педагог за покликанням,хранителька доброти духовної та позитиву словесного, вона захопила своєю творчою енергією слухачів відразу:
Як часто потребуємо уваги
Людей, що поруч з нами у житті,
Як необхідна серцю рівновага,
З якою набагато легше йти.
Як повсякчас бракує нам любові,
До ближнього любові над усе,
Як часто нам не вистачає Слова,
Що зцілює і по житті несе.
Закохана в життя з дитинства, в кожну польову квіточку, в кожен барвистий промінчик сонця, вона те сонячне дитинство, зігріте маминою турботою, пронесла через роки віршами, піснями … аж до нас:
Мальвине чекання
(Пісня)
Красиві ружі, мов дівчата,
Повибігали до воріт.
Мо козаченьків виглядати,
Що вже давно пішли в похід.
Цвітуть край вікон дивні рожі,
Мого дитинства оберіг,
А мати, ніжна і хороша,
Дитя виводить на поріг.
Хай легко стелеться дорога
У невідомий білий світ.
Присняться мальви край порога,
Немов од матері привіт.
Приспів:
А Мальві-матері стояти,
Чекати тисячі віків.
Дітей у гості виглядати
З далеких і чужих світів.
Матері
Всі до Тебе сходяться дороги,
Всі край Тебе купчаться тривоги,
Всі до тебе горнуться надії,
Коли, Мамо, Ти в житті зорієш.
В тебе, рідна, найніжніша ласка,
В тебе, люба, найвірніша казка,
В Тебе, мила, найрідніші очі…
Як струмочок, голос твій хлюпоче.
І до Тебе стежки найкоротші,
І без тебе ночі щонайдовші…
Наче німб над нами в час розпуки,
Найсвятіші материнські руки.
Вона відкривала нам душу,- душу поета, душу педагога, душу мами та душу Жінки. Жінки, яка попри життєві невдачі та негаразди(бо і їх вистачало на життєвому шляху), залишила свою суть світлою, незатьмареною чорною заздрістю та злістю. І це світло відчувалось в її поезіях, шо так неповторно милозвучно звучали в стінах бібліотеки з її уст:
В душі моїй відкрилися небеса.
Я Господу за це кажу спасибі.
Краса для мене є насущним хлібом.
Без неї лиш мовчать мої вуста.
В душі моїй відкрились небеса.
Для прощення, уваги та любові…
І дай нам, боже, щоб у кожнім слові
Нам відкривалась істина свята….
Зачудовані очі слухачів говорили самі за себе, бо для кожного присутнього в поезіях Лариси Іванівни знайшлись і ліки від душевного болю, і від нерозділеного кохання, і від болю втрат, і від безнадії та розпачу. І ліки ці вживались напрочуд легко:
Я подумала якось, що стала по–іншому жити,
Як щасливі живуть і гортають, мов книгу, життя…
Крізь безмежжя страждань простелилась веселка над світом.
На розпутті доріг – вибираю лише майбуття!
Я повірила раптом, що може воскреснути сила,
Та, що живить любов і стирає сліпі почуття…
Як нуртується кров у тонесеньких річечках – жилах,
Повертаючи вперто мене з забуття!
Її почуття вилились в двох збірках поезій , в більше 20 піснях , покладених на музику Миколою Жогло, в десятках мистецьких зустрічей з шанувальниками поетичного слова.
По закриттю вітальні зал ще довго бринів позитивом. Читачі брали автографи. Фотографувались на згадку. Наймолодші навіть взяли майстер-клас з віршування.
І всі відтоді з нетерпінням чекають виходу в світ нової поетичної збірки Лариси Сай, під назвою(яку вона нам по-секрету повідала) «Зів'ялі анемони ожили».
Людмила Босик ,
заступник директора ЦСПШБ по роботі з дітьми.