Літератори Володимиреччини:Сай Лариса

«…Вам любов’ю виплету колиску і піснями вистелю постіль»

 

… любов є джерелом усього

 прекрасного на землі. В любові

 люди стають Богами, а боги

стають Людьми. як не може                

 бути матері без немовляти,

 а квітки без сонця, так не може

 бути поета без кохання…

                             Лариса Сай (з передмови до збірки "Устами марила любов")

 

                     Літературно – мистецька вітальня районної бібліотеки для дітей радо відкрила двері Тижню дитячого читання 28 березня, а разом з тим запросила у гості відому  в нашому районі поетесу Ларису Сай та юних поціновувачів її творчості –читачів нашого закладу та колег-бібліотекарів.

 

 Педагог за покликанням,хранителька доброти духовної та позитиву словесного, вона захопила своєю творчою енергією слухачів відразу:

 

Як часто потребуємо уваги

Людей, що поруч з нами у житті,

Як необхідна серцю рівновага,

З якою набагато легше йти.

 

Як повсякчас бракує нам любові,

До ближнього любові над усе,

Як часто нам не вистачає Слова,

Що зцілює і по житті несе.

 

Закохана в життя з дитинства, в кожну польову квіточку, в кожен барвистий промінчик сонця, вона те сонячне дитинство, зігріте маминою турботою, пронесла через роки віршами, піснями … аж до нас:

  Мальвине чекання

(Пісня)

Красиві ружі, мов дівчата,

Повибігали до воріт.

Мо козаченьків виглядати,

Що вже давно пішли в похід.

 

Цвітуть край вікон дивні рожі,

Мого дитинства оберіг,

А мати, ніжна і хороша,

Дитя виводить на поріг.

 

Хай легко стелеться дорога

У невідомий білий світ.

Присняться мальви край порога,

Немов од матері привіт.

 

Приспів:

А Мальві-матері стояти,

Чекати тисячі віків.

Дітей у гості виглядати

З далеких і чужих світів.

 

                                                   Матері

Всі до Тебе сходяться дороги,

Всі край Тебе купчаться тривоги,

Всі до тебе горнуться надії,

Коли, Мамо, Ти в житті зорієш.

 

В тебе, рідна, найніжніша ласка,

В тебе, люба, найвірніша казка,

В Тебе, мила, найрідніші очі…

Як струмочок, голос твій хлюпоче.

 

І до Тебе стежки найкоротші,

І без тебе ночі щонайдовші…

Наче німб над нами в час розпуки,

Найсвятіші материнські руки.

 

Вона відкривала нам душу,- душу поета, душу педагога, душу мами та душу Жінки. Жінки, яка попри життєві невдачі та негаразди(бо і їх вистачало на життєвому шляху), залишила свою суть світлою, незатьмареною чорною заздрістю та злістю. І це світло відчувалось в її поезіях, шо так неповторно милозвучно звучали в стінах бібліотеки з її уст:

 

В душі моїй відкрилися небеса.

Я Господу за це кажу спасибі.

Краса для мене є насущним хлібом.

Без неї лиш мовчать мої вуста.

 

В душі моїй відкрились небеса.

Для прощення, уваги та любові…

І дай нам, боже, щоб у кожнім слові

Нам відкривалась істина свята….

 

Зачудовані очі слухачів говорили самі за себе, бо для кожного присутнього в поезіях Лариси Іванівни знайшлись і ліки від душевного болю, і від нерозділеного кохання, і від болю втрат, і від безнадії та розпачу. І ліки ці вживались напрочуд легко:

 

Я подумала якось, що стала по–іншому жити,

Як щасливі живуть і гортають, мов книгу, життя…

Крізь безмежжя страждань простелилась веселка над світом.

На розпутті доріг – вибираю лише майбуття!

 

Я повірила раптом, що може воскреснути сила,

Та, що живить любов і стирає сліпі почуття…

Як нуртується кров у тонесеньких річечках – жилах,

Повертаючи вперто мене з забуття!

 

Її почуття вилились в двох збірках поезій , в більше 20 піснях , покладених на музику Миколою Жогло, в десятках мистецьких зустрічей з шанувальниками поетичного слова.

 По закриттю вітальні зал ще довго бринів позитивом. Читачі брали автографи. Фотографувались на згадку. Наймолодші навіть взяли майстер-клас  з віршування.

  І всі відтоді з нетерпінням чекають виходу в світ нової поетичної збірки Лариси Сай, під назвою(яку вона нам по-секрету повідала) «Зів'ялі анемони ожили».

Людмила Босик ,

 заступник директора ЦСПШБ по роботі з дітьми.